ЦІКАВЕ

На перший погляд професія журналіста проста – отримуєш завдання, збираєш матеріал, опрацьовуєш, видаєш. Та всі ці кроки інколи вартують величезної кількості безсонних ночей, літрів кави, десятків зустрічей та інтерв’ю, а іноді навіть і життя. Але саме завдяки цим відданим своїй справі людям ми дізнаємося останні, найважливіші, цікаві і неймовірні подробиці подій. Тому вітаємо колег зі святом, і пропонуємо згадати імена тих, хто заслужив на глибоку повагу своєю самовідданою працею. Андрій Цаплієнко Свою кар’єру молодий журналіст почав ще в 19 років, коли його прийняли в якості освітлювача в харківський обласний телецентр. Згодом Андрій отримав можливість вести власну передачу, а в 1997 році почав працювати на телеканалі Інтер. Але ім’я журналіста стане відомим всій Україні після того, як щоразу ризикуючи власним життям, Андрій перекваліфікується у першого українського військового журналіста, і почне вести репортажі з «гарячих точок»: Афганістану, Македонії, Іраку, Південної Осетії і багатьох інших. Та в 2014 Цапілієнко переходить працювати на «1+1». За спиною залишилися 17 років самовідданої праці на Інтері, і найголовніший здобуток в його житті – знайомство з дружиною, яка теж працює журналістом, і, до речі, нерідко буває в «гарячих точках». Нагород у Андрія більше 18-ти, але працює він зовсім не заради них. Олександр Завгородній Мужні і сміливі чоловіки потрібні не лише в армії, а й в журналістиці, бо не боятися показати і розповісти те, що часто приховують – справа честі, що межує з небезпекою. Та Олександр не зважає на це, і, як сам зізнається, йшов в журналісти, щоб говорити людям правду. А починав свою кар’єру він на невеличкій телерадіокомпанії та радіо, які стали вирішальним етапом – він ще раз зрозумів, що журналістика – то його життя. На 4 курсі Олександр проходив практику на «плюсах», після чого залишився там штатним кореспондентом. Працювати також доводилося в різних місцях, в тому числі і на територіях бойових дій – Косово, Афганістан, Ірак, Донбас. За час своєї роботи отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Алла Мазур Бути жінкою-журналістом вдвічі важче, адже відкинути емоції і бути центром спокою і рівноваги зовсім непросто, коли позаду тебе «вирує буря». Та Аллі Мазур, здається, під силу все. Важко повірити, але цій красивій жінці вже 51. Починала вона зі звичайного кореспондента на радіо, після чого була ведучою авторських програм та зав.редакцією. Разом з колегами готувала та вела перші в Україні радіомарафони – спочатку приурочений річниці Чорнобильскої трагедії, а згодом і під час виборів першого президента незалежної України. За її плечами кілька політично-економічних ток-шоу, але своє покликання вона знайшла все ж в новинних випусках. Так, в 1996 році вона вперше з’явилася в ефірі каналу «1+1» з випуском ТСН, ставши обличчям телеканалу. Катерина Осадча Дещо «розбавити» серйозну чоловічу компанія ми вирішили ім’ям ще однієї жінки, яку, без перебільшення, знають у світі. Адже журналістика може бути і гламурною в тому числі. Її кар’єра нерозривно пов’язана з програмою «Світське життя», яка «перекочовувала» свого часу з каналу на канал, а її історія вже триває 12 років. В підлітковому віці Катерина встигла попрацювати закордоном у якості моделі, але потім повернулась в Україну, де стала влаштовувати своє особисте життя, паралельно шукаючи своє покликання. Її легендарні головні убори були помічені не тільки шанувальниками з усієї України, а й навіть відзначені британським виданням The Daily Mail, як одні з найекстравагантніших. За часи роботи у «Світському житті» Осадча встигла близько поспілкуватися з багатьма світовими зірками, і з азартом пропонувала їм приміряти українські вінки, вишиванки, або випити чарку горілки. Журналістика – це завжди креатив, ідеї, зписані блокноти, та довгі обговорення кінцевого матеріалу, але все це варте продукту, який отримують глядачі та слухачі – точного, влучного і своєчасного. Зі святом, журналісти!